Глибоцька районна рада

Микола Рубанець: Голодомор 1946-1947рр. у Чернівецькій області – боротьба за виживання

Створено: П'ятниця, 24 листопада 2017

 У 2016-2017 роках виповнюється 70 років від трагічних подій в Україні - Голодомору 1946-1947 років. Комуністичним режимом, по апробованій вже у 1921-1923 та 1932-1933 рр. схемі, вкотре було розпочато боротьбу проти українського села з метою знищення основ його самобутності. Вказана трагедія не оминула Чернівецьку область і залишається однією із болісних та трагічних сторінок її історії.

 Посуху та неврожай 1946 року, комуністичний режим, всупереч будь-яких принципів гуманності, використав для зламу традиційних устроїв господарювання буковинців та скорення місцевого селянина новій владі. Репресивна політика, виражена у надмірних хлібозаготівлях та податках, супроводжувалась ще й насильницькою колективізацією.

 На виконання заходів визначених вищим керівництвом СРСР було націлено весь партійний і радянський апарат Чернівецької області, залучено 496 уповноважених міністерства заготівель та 11 тисяч так званих агітаторів. При кожній сільській раді створено спеціальні бригади для подвірного обходу селян. Згідно постанови бюро Чернівецького обкому ЛКСМУ від 10 липня 1946 року по всіх районах та селах на допомогу партійному активу організовано комсомольсько – молодіжні бригади по вивезенню хліба державі.

 

 Організація вражає централізованістю. Особливо це проявляється у Хотинському, Кельменецькому, Новоселицькому та Сокирянському районах, де зовсім не діяли загони ОУН-УПА, котрі винищували присланих уповноважених та «активістів». Тут села розбито на кутки, “десятихатки”, а ряд і похатно, до яких прикріплені представники радянської влади.

 Враховуючи посушливий 1946 рік та розуміючи, що новий врожай буде низьким і населення неохоче виконуватиме здирницькі хлібоздачі, радянське керівництво намагалося організувати роботу так, щоб забрати хліб у селян прямо з поля, не даючи господарям можливості привезти його до дому та приховати, що підтверджується настановами обласного партійного керівництва напередодні жнив на місця: “Треба негайно закінчити приведення в належний стан токів, встановити ретельну охорону посівів. З перших же днів молотьби необхідно приступити до виконання хлібопоставок державі”. Владою на офіційному рівні було задекларовано: “Перший хліб державі!”

 Злочинну політику радянської влади, комуністичні пропагандисти вміло маскували, подаючи це як прагнення народу. Аби забезпечити та виправдати непомірні дострокові здачі хліба державі, а іншими словами – насильницьке здирництво – вони розгорнули потужну інформаційну боротьбу із застосовуванням різних прийомів морального та психологічного впливу на селянина, подаючи це як “почесний обов’язок кожного хлібороба”, “зобов’язання”, “патріотичне прагнення”, дійшли й до святотатства, називаючи – “першою заповіддю”, “священною заповіддю”. Ось, приміром, одне із повідомлень тогочасної преси: “На будинках, на приміщенні сільради села Селища (Новоселицький р-н – авт.) – скрізь плакати і лозунги нагадують хліборобам про першу заповідь – виконання плану хлібопоставок. Масово-роз’яснювальна робота, яка підкріплюється наочною агітацією, дає добрі наслідки…”.

 Така політика викликала спротив у селян. Останні почали приховувати хліб, відмовлятися від хлібоздачі, однак влада застосовувала найжорсткіші методи терору аби забрати у людей хліб. У 1946 році за позовом агентів мінзагу було притягнуто до судової відповідальності по Чернівецькій області 6355 осіб.

 Борючись за виживання, селяни вдаються і до більш активних форм опору. Так, у спецповідомленні секретарю Чернівецького обкому КП(б)У вказується, що 25 липня 1946 року у селі Форосна Новоселицького району, мали місце передумови до масової волинки участь у якій взяло до 30 осіб. Селяни забрали з колгоспного поля мішки з зерном та снопи. На вимогу комісії по визначенню урожайності, яка на той час підоспіла на місце події, відмовилися повернути хліб державі та влаштували фізичний спротив. У цьому ж колгоспі, 15.07.46 р., член колгоспу, куркуль, Снижерян І.А., самовільно скосив і відвіз додому 175 снопів колгоспного хліба. Під час покосу погрожував голові колгоспу косою, через те, що той намагався відібрати скошений хліб. Начальник відділу боротьби з бандитизмом Управління МВС в Чернівецькій області підполковник Биканов у спецповідомленні від 30.07.1946 р. №2/453 секретарю Чернівецького обкому КП(б)У вказував, що “розкрадання колгоспниками на полі колгоспного хліба носить масовий характер”.

 Через непомірну і несправедливу хлібоздачу 30.07.1946 р. із заявою до керівництва звернувся житель с. Великий Кучурів Чернівецького району Василь Пантелейчук, економіст відділу сільського господарства Чернівецького райвиконкому, який вказав: “У нашому селі в останні дні проходить велике хвилювання народу, яке між іншим, не минуло й мене особисто. Протести населення не приймаються до уваги. Таке положення не тільки у Великому Кучурові, але й в усіх інших селах Чернівецького району. Свого часу тут всі раділи приходу Радянської влади, тепер ж багато незадоволені”. 24 вересня 1946 року житель с. Рокитне Новоселицького району Кваснюк напав із сокирою на агента мінзагу під час виписки останнім йому офіційного попередження щодо ухилення від державних зобов’язань по здачі хліба, за що був засуджений за ст.54-8 КК УРСР до 8 років ув’язнення. 23 серпня 1947 року житель с. Молодія Чернівецького району намагався сокирою вбити уповноваженого РК КП(б)У за те, що останній у співучасті з головою Земгромади, Агентом Уповмінзагу і “десятихатником” незаконно вилучили хліб. В повідомленні обкому КП(б)У значиться, що населення с.Молодія збунтоване і виявляє незадоволення.

 Особливої уваги заслуговує діяльність в області ОУН, як єдиної організованої сили, що стала на захист свого народу і спромоглася на збройну боротьбу проти поневолення буковинського селянина. Ця сторінка історії Буковини залишається найменш висвітленою й до сьогодення.

 Із повідомлень Управління МДБ в Чернівецькій області довідуємося, що керівником Буковинського окружного проводу ОУН «Сталем» у 1946 році покладено перед підпіллям ОУН задачу “максимально посилити агітаційно-підривну роботу серед населення по зриву хлібозаготівель”. Наявні дані свідчать, що у 1946 році стрімко зростають терористичні акти здійснювані боївками ОУН щодо радянського партактиву, уповноважених міндержзаготівель та місцевих «активістів». Начальник відділу ББ УМВС в Чернівецькій області підполковник Биканов повідомляв, що на території Чернівецької області у 1946 році з числа всіх районів “найбільш враженими банд-ОУНівським елементом” були: Вашківський – 32 терористичні прояви, Вижницький – 27, Заставнівський – 26, Чернівецький-сільський – 26, Сторожинецький – 14, Кіцманський – 10, Садгірський – 9, Путильський – 4.

 У 1947 році, із наростанням голоду, боротьба ОУН посилюється. 11 травня 1947 року з вказаного приводу начальник Вашківського РВ МВС Горбунов повідомляв керівництво УМВС по Чернівецькій області: “у зв’язку з посиленням терористичних актів і безнаказанного відходу бандитів після скоєння своїх акцій, моральний стан серед населення погіршився, люди, які лояльно відносяться до Радянської влади живуть під загрозою того, що з ними теж можуть розправитися, а тому стають більш пасивними до проведення своєї роботи”, до прикладу, зазначав: “На даний час на посаду голови колгоспу села Чортория Вашківського району люди іти не погоджуються, відмовляються від даної посади під всіляким приводом”. Особливо боротьба загострюється у період збору урожаю. 4 липня 1947 року начальник Управління МВС по Чернівецькій області генерал-майор Наумов інформуючи УББ МВС УРСР вказував: “в кінці червня 1947 року в Чернівецькій області був затриманий окружний провідник ОУН «Степан», у котрого вилучені листівки, в яких  ОУНівці закликають населення Західних областей України зривати заготівельні компанії і підготовляти ями для схову зерна”. Із повідомлень Управління МДБ в Чернівецькій області адресованих секретарю Чернівецького обкому КП(б)У тов. Вовк довідуємося, що період з 10 по 30 липня 1947 року характеризується підвищенням активності учасників підпілля ОУН в напрямі проведення терористичних актів і поширенні антирадянських листівок, спрямованих на зрив хлібозаготівель. Підпіллям проведено 4 терористичні акти, внаслідок чого вбито голову сільської ради, дільничного уповноваженого МВС, активіста-члена с/р, і бійця винищувального загону, та здійснено роззброєння одного винищувального загону (5 бійців). За цей же час зареєстровано 7 випадків поширення антирадянських націоналістичних листівок, в яких ОУН закликає населення не здавати хліб державі. Динаміка терористичних актів організованих підпільниками під час кампанії зі збору урожаю чітко відображена у довідці «Про результати боротьби з ОУНівським бандитизмом на території Чернівецької області» направленої органами МДБ в Чернівецькій області секретарю Чернівецького обкому КП(б)У. Так, якщо у червні 1947 року на території області зафіксовано один терористичний прояв, то у липні – 6, серпні – 5, а у вересні – 9. Як повідомляється у документі: “Збільшення випадків бандпроявів у липні-вересні місяці стало наслідком підвищення активності учасників підпілля ОУН в період підготовки і проведення компанії по збору хліба. Майже всі банд-прояви цього періоду були направлені на проведення терористичних актів над сільським активом (головами сільських рад, колгоспів, уповноваженими міністерства заготівель) і одночасно поширювалися у великій кількості антирадянські націоналістичні листівки, направлені на зрив хлібопостач”.

 Важливою основою у формуванні та функціонуванні ОУН на теренах краю стали заможні селяни-осібники. У директиві МДБ СРСР керівникам Західних областей України за 1947 р. вказувалося: “Кулацькі елементи будучи вороже налаштовані до Радянської влади складають базу ОУН і в багатьох випадках є активними посібниками і співучасниками бандитів по їх підривній і терористичній діяльності”. У зв’язку з цим, каральними органами радянської системи значно посилено роботу по виявленню зв’язків населення з підпіллям та посилено репресії відносно такої категорії осіб та їх родин. У пояснюючій записці УМДБ в Чернівецькій області від 12.04.1947 року адресованій на адресу начальника фінансового відділу МДБ УРСР тов. Толоконіна пояснюється, що перевитрати за І квартал 1947 року по ст. 7 «утримання ув’язнених» на суму 16 тисяч 114 рублів пов’язані із збільшенням самої кількості ув’язнених.  

 Починаючи з другої половини 1947 року керівництво ОУН різко змінює тактику і намагається перенести свою діяльність у східні рівнинні райони області, зокрема, Хотинський, Кельменецький, Сокирянський та Новоселицький, які раніше не були охоплені їхньою діяльністю. У цей період фіксується масове поширення на вказаній території націоналістичних листівок із закликом до населення протидіяти хлібопостачам державі. Начальник Управління МДБ в Чернівецькій області полковник Решетов вказував: “У результаті проникнення підпілля ОУН у східні райони, з боку кулацької частини населення, в період хлібозаготівель мали місце випадки активного спротиву, які доходили до проведення терористичних актів над сільським активом і уповноваженими з хлібозаготівель, чого в попередні роки в цих районах не зустрічалося”.

 Борючись за виживання, у пошуках порятунку, велика кількість жителів східних районів покидала свої домівки і подавалося у північно-західну частину області та Галичину, де діяли загони ОУН-УПА і політика нової влади впроваджувалася більш повільними темпами. До сьогодні у гірських районах області можна побачити бессарабські вишивки, які у той час люди міняли на продукти харчування, речі побуту. У першій половині 1947 р. голод досяг свого апогею. Ситуація була жахливою. У цей час усі лікарні області були зайняті лікуванням виголоджених людей. Тільки з березня по липень вказаного року з діагнозом дистрофія було госпіталізовано понад 6 тисяч осіб. Населення почало вживати в їжу трави, кору дерев, кукурудзяні качани, собак, кішок, і все решта, що умовно було їстівне. Дійшло й до канібалізму - у краї встановлено 10 таких фактів. Дослідниками зафіксовані непоодинокі випадки, коли матері у відчаї віддавали своїх дітей чужим людям, аби тільки врятувати їх від голоду.

 У даний період в область нахлинув й потік людей з центральних та східних областей України. Особливі скупчення відбувалися поблизу крохмалевих заводів, біля, так званих, жомових ям. 11 травня 1947 року начальник Вашківського РВ МВС Горбунов повідомляв керівництво УМВС по Чернівецькій області: “в селі Слобода-Банилів Вашківського району до місця знаходження відходів від крохмалю, потік людей з кожним днем росте. На 9 травня тут знаходилося біля 10 тисяч осіб, що в два рази більше аніж з 3 по 8 травня. За 9-10 травня померло 12 осіб… Посилення притоку людей на даний час відбувається за рахунок східних областей, таких, як Кам’янець-Подільська, Вінницька та Одеська”. Наджорсткий терор з боку працівників міліції у сусідніх областях впливав на збільшення напливу біженців у регіон, що викликало занепокоєння у керівництва відповідних відомств. 21 травня 1947 року начальник Управління МВС по Чернівецькій області генерал-майор Наумов інформував МВС УРСР: “в розмові з багатьма особами, що прибули у Чернівецьку область в пошуках продовольства, особисто мені поступили скарги на те, що в Станіславській та Дрогобицькій областях органи міліції, особливо на залізничних станціях, протидіють вивозу, а в окремих випадках, просто забирають закуплені продукти харчування (картоплю, муку, зерно), навіть у невеликих кількостях 30-50 кг”.

 Проводячи безпощадну боротьбу проти власного народу, радянська влада ретельно замасковувала сліди злочину. І робилося це, у багатьох випадках, досить простими способами, шляхом перекручування фактів, замовчування, подання в іншій інтерпретації, що значно ускладнює дослідження трагедії. Гортаючи тогочасні періодичні видання краю, не знаходиш жодного натяку на голод, проте, майже в кожному номері розміщені замітки і звіти про хлібопоставки та підготовку до них, повідомлення про притягнення до відповідальності саботажників. Тільки наприкінці 1947 – поч. 1948 рр. з’являються поодинокі згадки про засуху та неврожай 1946 року.

 Ідеологічна боротьба була в авангарді поширення ідей комунізму. Антилюдські репресивні заходи супроводжувалися масовими пропагандистським акціями. По містах і селах створювалися спеціальні агітбригади. У статті П.Соловщук “Успіхи новомамаївчан” розміщеній весною 1947 р. у «Радянській Буковині» значиться, що: “велику роль в успішному проведенні сівби хліборобів відіграли агітатори села… мобілізуючи селян на проведення польових робіт. В селі щоденно випускається стінна газета”. З районів у села направлялися культбригади, до яких включали співаків, танцюристів, баяністів, декламаторів. Доходило до абсурду, у той час коли люди пухли з голоду, по селах ходили агітатори співали, танцювали й переконували людей про те, що їх добробут покращився і вони стали щасливішими. Наведемо, до прикладу, слова одного із тогочасних репертуарів літературно-музичної інсценізації:

 “Така-то ти, красуне Буковина!

 …..Зацвіла пахуча рожа,

 Ясно-красний в неї цвіт

 Батьку наш, любимий Сталін.

 Шлем тобі палкий привіт.

 Кучерява береза

 Все росте та точиться,

 Старикам у нас тепер

 Умирать не хочеться.

 …Батьки наші в колективі,

 І всім гарно, ми щасливі”

 Або ось один із пропагандистських висловів агітаторки Ф.Високої опублікований у місцевій пресі: “Спасибі Сталіну рідному! Від усього серця я дякую комуністичній партії і її керівникові рідному Сталіну за щастя, яке принесли вони трудящим Буковини”.

 Описуючи трагічні події 1946-1947 рр. дослідники В.Холодницький та Т.Долинянська слушно зазначають, що тоді говорити правду про конкретні й очевидні речі заборонялося. Натомість брехати на користь влади було бажаним і навіть звичним явищем.

 Одним із важливих джерел, яке дає можливість в більш повній мірі усвідомити пережиту народом трагедію, його боротьбу, є усна народна творчість. Саме тут можна знайти додаткові дані про документально незафіксовані злочини, почерпнути матеріал для розуміння психологічного стану людей, зрозуміти ті емоційні почуття, які переживали наші батьки, діди, прадіди. Поряд із збройним спротивом, народ чинив і духовний опір, що й відображено у фольклорних зразках зібраних дослідниками на теренах краю: “Ні корови, ні свині, тільки Сталін на стіні”, “Мала баба одну козу, та й ту дала до колгозу”,  або:

 “Гой калина біло цвіте, а черлено роди –

 Нашим файним милим краєм смерть у кодах ходи…”

 Наслідки тогочасної політики ми пожинаємо до сьогодні. Радянська влада знищила на селі господаря-хлібороба, відучила людей думати та працювати, натомість привчили красти та пити. Про це яскраво свідчать народні приповідки тогочасного періоду, в яких народ з іронією висвітлив колгоспний “рай”. Нагадаємо декілька таких: “У колгоспі одна голова, решта руки”, “У колгоспі добре жить, один робить сім лежить”, “Буковино, рідна мати, не вкрадеш – не будеш мати”.

 Масове виселення родин підпільників та заможних селян-осібників суттєво підірвало матеріальну базу та діяльність ОУН. Пізніше начальник Управління МДБ в Чернівецькій області полковник Решетов вказував: “Після виселення сімей ОУНівців, у населених пунктах краю почався масовий вступ селян у колгоспи і організація колгоспів у тих селах де їх не було”. Вимучені недоїданням і голодом, настрашені репресіями люди змушені були записуватися до колгоспів, які радянська влада називала крилатими назвами: “Вільна Буковина”, “Нове життя”, “Шлях до комунізму”, “Перемога” і т.д. А ці “Перемоги” для наших людей принесли страшне горе, держава забрала в них прадідівську землю, политу кров’ю і потом їх пращурів, худобу, коней, сільськогосподарський реманент, а те й будівлі, а нове комуністичне життя майже нічим не відрізнялося від кріпацтва. Як слушно зазначає І.Фостій, “комуністичні погроми буковинського селянства продовжувалися до тих пір, поки його не колективізували, поки не зробили хліборобів сільськими пролетарями, які ставали постійними наймитами колгоспної системи, що визискувала із селян якнайбільше, залишаючи їм якнайменше”.

 Отже як бачимо, радянським керівництвом велась цілеспрямована політика щодо обкладання селян непомірними податками та зборами збіжжя, заходи були чітко організованими, а реальна дійсність умисно приховувалась, що свідчить – Голодомор був спричинений політикою СРСР. Буковинці всіляко чинили опір, в тому числі організований збройний, і тільки методами крайнього терору буковинських селян було приборкано та загнано в колгоспи.

 За підрахунками науковців, Голодомор 1946-47 рр. забрав у Чернівецькій області близько 17 тисяч осіб, з яких третина були діти. Своє ставлення до радянської влади українці вже давно і влучно відобразили кількома словами: “Серп і молот – смерть і голод”.

 

 Микола Рубанець (уродженець с. Михайлівка, Глибоцький район, депутат Глибоцької селищної ради).

Copyright 2016 Микола Рубанець: Голодомор 1946-1947рр. у Чернівецькій області – боротьба за виживання.
Templates Joomla 1.7 by Wordpress themes free