Глибоцька районна рада

День Гідності та Свободи: історія свята

Створено: Вівторок, 21 листопада 2017

 21 листопада Україна відзначає День Гідності та Свободи, що об’єднав дві знакові події у новітній історії країни – Помаранчеву революцію 2004 року та Революцію Гідності 2013 року.

 Свято встановлено Указом Президента України Петра Порошенка від 13 листопада 2014 року.

 Метою запровадження пам’ятної дати стало донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани мужності громадян, які стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору.

З чого все почалося

 22 листопада 2004 року – початок Помаранчевої революції в Україні, загальнонаціональних протестів, мітингів та інших акцій громадянської непокори. Останньою краплею стало оголошення Центральною виборчою комісією результатів другого туру президентських виборів. Через фальсифікації під час голосування і підрахунку голосів Віктор Янукович випередив Віктора Ющенка. Українці тоді вперше вийшли на Майдан і добилися повторних виборів.

 Через рік, у листопаді 2005 року, Ющенко заснував свято – День Свободи.

 Однак, влада, встановлена в Україні на той момент, так і не змогла реалізувати більшості очікувань, покладених на неї народом.

 

 Згодом, наступним Президентом України став Віктор Янукович. Він скасував День Свободи і об’єднав його з Днем Соборності Указом від 30 грудня 2011 року.

 Початок Євромайдану. 21 листопада 2013  року за  кілька днів до саміту «Східного партнерства» у м. Вільнюс, де мала бути підписана Угода про асоціацію України з Євросоюзом, уряд М. Азарова ухвалив рішення призупинити підготовку до її підписання. Це було неочікувано, адже упродовж трьох попередніх років влада визнавала, що асоціація з ЄС — стратегічна мета нашої держави.  

 Ідею європейської інтеграції України загалом підтримувала більшість громадян. Вони навіть були згодні миритися з режимом В. Януковича, але за умови продовження курсу на євроінтеграцію. Відмова ж від Угоди зруйнувала крихкий суспільний компроміс.

 Водночас стверджувати, що саме непідписання Угоди призвело до Євромайдану і Революції — неправильно, причини були більш глибинними:

 − загроза втрати Україною державного суверенітету внаслідок втягування країни до Митного та Євразійського союзів — об’єднань, в яких домінує Росія;

 − економічні проблеми;

 − корупція у владі, що досягла всеосяжних масштабів;

 − згортання політичних свобод, політичні репресії;

 − безправ’я громадян перед чиновниками, безкарність представників влади та їхнього оточення.

 Події розвивалися дуже швидко. Так, увечері 21 листопада декілька журналістів та громадських активістів вийшли на майдан Незалежності у  Києві та поширили в  соціальних мережах заклик домагатися підписання Угоди. Після опівночі на Майдані зібралося вже до півтори тисячі осіб. Це були переважно журналісти та молодь. До них невдовзі приєдналися студенти столичних університетів, а згодом почали прибувати й незгодні з регіонів. Удень на Майдані лунали виступи та  пісні; ночувати залишилися кількасот осіб. Пізніше, 24  листопада, у  мирній ході та  мітингу на  Європейській площі взяли участь вже понад 100 тис. осіб.

 Акція студентів, які постійно залишалися на Майдані, не була заборонена судом і відбувалася відповідно до Конституції України. Однак 30 листопада о 4 ранку загони міліції «Беркут» раптово атакували студентів. Їх били кийками, закидували вибуховими пакетами, поранених били ногами, тягли по землі, переслідували на вулицях. Загалом було поранено близько 80 осіб. Частина мітингувальників врятувалася на  території Михайлівського монастиря.

 Брутальну розправу влада намагалася виправдати необхідністю… встановити новорічну ялинку. Дії правоохоронців шокували, адже нічого подібного раніше в Україні не траплялося. Після цього тисячі киян спонтанно вийшли на протести з дітьми, щоб показати: їм не потрібна «кривава ялинка» (після мовного ляпу Януковича її почали називати «йолкою»). Своєю чергою М. Азаров назвав студентів «озброєними провокаторами». Однак під тиском громадськості Генеральна прокуратура була змушена відкрити (формально) кримінальну справу за  перевищення службових повноважень проти другорядних чиновників, відводячи удар від найвищих можновладців.

 1 грудня на вулиці столиці вже вийшли від кількасот тисяч до півтора мільйона осіб.

 Суть Євромайдану (таку назву отримало громадське зібрання противників режиму) полягала навіть не у виборі між Європейським Союзом (ЄС) та Росією, а в обстоюванні людської гідності, громадянських прав та свобод. Відтак події зими 2013–2014рр. Увійшли в історію нашої країни як Революція Гідності.

 Тим часом опозиційні до В. Януковича політики на вічі 1 грудня оголосили про створення «Штабу національного спротиву». Упродовж дня відбулися сутички між протестувальниками і силовиками біля Адміністрації Президента, що частково були викликані діями провокаторів. Останні отримали завдання перевести мирний протест у насильницьку форму, зменшити його масовість та дати В. Януковичу привід виправдати репресії. Однак громадським активістам та опозиційним політикам вдалося утримати протестувальників від насильницьких дій. Майдан Незалежності став центром мирного спротиву. Були зведені намети, де цілодобово перебували протестувальники з усієї країни. Спочатку намети були незахищені, однак уже після перших штурмів Євромайдан став перетворюватися на своєрідну фортецю, оточену баррикадами з підручних матеріалів: дощок, дротів, автомобільних шин, мішків з піском.

 Мирне «стояння», коли люди лише захищалися, тривало майже два місяці  — до середини січня 2014р. У  центрі столиці утворилася подоба Січі. Тут було заборонене спиртне, а лік та харчі безкоштовно приносили не тільки кияни, а  й  усі небайдужі українці, доставляли волонтери. Люди з усієї країни жертвували гроші та необхідні речі на Євромайдан, що утворився в столиці. Свідченням мирного характеру протистояння стало те, що у центрі Києва всі установи, включно з  банками, кафе тощо, працювали як зазвичай. Також не було зафіксовано жодних випадків мародерства попри те, що через Майдан у ці місяці перейшли мільйони людей.

 8 грудня 2013р. у Києві було знесено пам’ятник Володимиру Леніну. Відтоді країною поширився «ленінопад» — демонтаж пам’ятників Леніну як символ прощання з диктатурою та імперією.

 Тим часом режим В. Януковича активізував репресії. Спочатку в регіонах, а згодом і в столиці почали переслідувати протестувальників. У  репресіях брали участь міліція та «тітушки» — наймані погромники. Було скалічено і побито тисячі активістів. Паралельно режим намагався створити подобу Євромайдану — «Антимайдан», аби імітувати громадську підтримку влади. Так, на початку грудня 2013 року до Києва було звезено кілька тисяч осіб. Табір «Антимайдану» розташувався у Маріїнському парку, поблизу Верховної Ради.

 Спроби розгону Євромайдану. 10 грудня В.Янукович у присутності іноземних дипломатів публічно пообіцяв не застосовувати сили проти мирних зібрань. І тієї  ж ночі силові підрозділи здійснили напад на  євромайданівців. Дзвони Михайлівського собору кликали киян на  допомогу. На цей тривожний заклик відразу відгукнулися тисячі мешканців столиці. Водії підбирали у свої автомобілі тих, хто серед ночі йшов на Майдан пішки, більшість таксистів безкоштовно доправляли мітингувальників до центру. Вранці, коли почало працювати метро, кияни ще більшими потоками почали стікатися на Євромайдан. Напад було відбито. У цей же час до міста потягами й автотранспортом почали прибували тисячі мешканців з інших областей.

 13  грудня В. Янукович про людське око організував «круглий стіл» за участю опозиції. Однак Євромайдани швидко поширювалися країною. Вони виникли в усіх регіонах, включно з  Кримом і Донбасом.

 Одночасно сформувався Автомайдан — колони активістів-протестувальників на власних авто пікетували приміщення судів і прокуратур, навідувалися до резиденції В. Януковича у Межигір’ї та помешкань інших урядовців, відвозили поранених, доставляли допомогу на Майдан.

«Диктаторські закони». Із метою залякати учасників акції протесту влада погрожувала застосувати проти них зброю. Так, уряд ухвалив рішення про збільшення кількості бійців спецпідрозділів «Беркут» і «Грифон» вшестеро — до 30 тис.

 16 січня 2014р. підконтрольна В. Януковичу більшість у Верховній Раді у брутальний спосіб ухвалила «диктаторські закони», які фактично вводили заборону на  будь-яку незалежну від влади громадсько-політичну та журналістську діяльність. Як  свідчать записи відеозйомки, за  ці закони проголосувала лише третина парламенту. Голоси депутатів навіть не рахували. Попри це В. Янукович поквапом підписав репресивні закони. Згідно з ними було заборонено їздити колонами понад п’ять автомобілів, обмежено свободу діяльності інтернет-ЗМІ, запроваджено арешт за організацію мітингу, тюремне ув’язнення до 2 років за звичайний груповий протест, за носіння захисного шолома, за встановлення намету, арешт до 15 діб за благодійну допомогу протестувальникам. За блокування маєтків чиновників та політиків передбачалося ув’язнення до 6 років. Виготовлення та розповсюдження екстремістських матеріалів у ЗМІ чи Інтернеті мало каратися штрафом у розмірі до майже 14 тис. грн або обмеженням волі чи ув’язненням на строк до 3 років. При цьому під «екстремістську» можна було підвести практично усю громадсько-політичну діяльність. Для відвідування футбольних матчів потрібна була повна ідентифікація вболівальника, аби на матчах не лунали антивладні гасла. Ускладнювалося ввезення в Україну і використання безпілотних літальних апаратів, аби з них не знімали маєтки чиновників. Натомість влада вирішила роздавати бойову зброю не лише працівникам міліції, суддям, прокурорам, але і їхнім родичам.

 Реакція громадян не  забарилася. 19  січня, протестуючи протии «диктаторських законів», частина мітингарів рушила до Верховної Ради. Шлях до урядового кварталу перекрили бійці підрозділу «Беркут» та внутрішніх військ. На вулиці Грушевського, поблизу стадіону «Динамо» ім.  Валерія Лобановського, відбулися численні зіткнення. Проти беззбройних людей були застосовані не лише кийки та щити, а й сльозогінні гази, травматична автоматична зброя. За кілька днів уряд офіційно дозволив застосовувати протии людей газові і світло-шумові гранати, а також поливати їх із водометів на сильному морозі, що заборонено міжнародними конвенціями. У результаті цих протистоянь сотні євромайданівців були поранені й обморожені. Щоб хоч якось захистися від куль «беркутівців», мітингарі почали підпалювати автомобільні шини. Їдкий чорний дим застелив Майдан. Було важко дихати. У силовиків летіли петарди, запалювальні суміші у пляшках — «коктейлі Молотова», каміння, палиці тощо.

 Протистояння на вулиці Грушевського дійшло апогею 22 січня. Того дня бойовими кулями було вбито українця вірменського походження Сергія Нігояна, етнічного білоруса Михайла Жизневського та смертельно поранено Романа Сеника.

 Поранень зазнало понад тисячу мітингарів. Міліція та «тітушки» нападали на активістів біля лікарень. Пізніше їх знаходили побитими, скаліченими або у в’язниці. Зранку 22 січня у лісі під Києвом зі слідами тортур було знайдено львів’янина Юрія Вербицького — активіста Майдану, якого викрали просто з лікарні, катували й  залишили помирати на морозі.

 Влада стягнула до Києва тисячі «тітушок», які підпалювали автомобілі й нападали на людей із державною символікою на одязі. У Києві втричі зросла кількість підпалів, пограбувань і викрадень автомобілів. Оскільки міліція залишалася бездіяльною, то кияни почали створювати загони для патрулювання міста.

 Насильство поширилося регіонами. У Запоріжжі в ніч на 27 січня були жорстоко побиті сотні активістів Євромайдану, те ж саме відбувалося і в Дніпропетровську.

 29 січня після переговорів між В. Януковичем та лідерами опозиційних фракцій було ухвалено закон про амністію та відправлено у відставку уряд М. Азарова.

 «Небесна сотня». Тим часом за планом операції, розробленої владою, під кодовою назвою «Бумеранг», понад 22 тис. Бійців внутрішніх військ і міліцейських спецпідрозділів мали знищити Євромайдан. З’явилося повідомлення, що до розроблення операції причетні російські спецслужби. Центр Києва і під’їзди до міста було заблоковано для транспорту, роботу метро зупинено, громадські заклади в центрі столиці зачинено. Багатотисячний Євромайдан також був блокований.

 18 лютого близько 10 тис. людей рушило до Верховної Ради з вимогою конституційних змін та покарання силовиків-злочинців. На демонстрантів на вул. Інститутській і у Маріїнському парку напав «Беркут» і «тітушки», було вбито й поранено десятки людей. Ввечері спецпідрозділи, використовуючи бронетехніку, розпочали штурм Євромайдану одночасно з двох напрямків — з боку Європейської площі та з вулиці Інститутської. Будинок профспілок, де розташувався штаб Євромайдану, було підпалено. Безперервний штурм тривав протягом 17  годин. Мітингувальники стійко відбивалися камінням та пляшками із запалювальною сумішшю. Наступ проти Євромайдану захлинувся.

 Під враженням подій, що відбувалися у Києві, населення в інших регіонах України почало захоплювати адміністративні будівлі. З’явилися нові жертви у Черкасах та Хмельницькому. В. Янукович оголосив «перемир’я». Воно тривало недовго. Вже 20 лютого снайпери відкрили вогонь. Було вбито десятки людей. «Беркут» почав відступати з вул. Грушевського. У цей же час було оголошено про «евакуацію» Верховної Ради і уряду. Таким чином влада намагалася заманити майданівців у пастку. Її метою було спровокувати розгром Верховної Ради, щоб, з одного боку, виправдати розстріл Майдану, а з іншого — паралізувати парламент — єдиний орган влади, що міг виступити проти диктатури Януковича. Майданівці не пішли на штурм Верховної Ради. Вони рушили малими группами вул. Інститутською услід за відступаючим «Беркутом». По беззбройних людях із дахів будинків відкрили вогонь на ураження снайпери і автоматники. Ці моторошні кадри розстрілу майданівців, озброєних дерев’яними чи алюмінієвими щитами та пластиковими касками, облетіли увесь світ.

 Загалом від початку Революції Гідності було вбито понад сотню цивільних громадян. Пізніше їх почали називати «Небесною сотнею».

 Повалення режиму В. Януковича. 20 лютого вирішення політичної кризи перейшло до парламенту. Під тиском Майдану депутати пізно ввечері 236 голосами засудили насильство, яке призвело до загибелі мирних громадян, та заборонили проведення «антитерористичної операції» СБУ і використання зброї. «Беркутівців» та інших силовиків Верховна Рада зобов’язала повернутися у місця дислокації.

 21 лютого на переговорах з опозицією за участю представників Франції, Німеччини й Польщі В. Янукович погодився негайно відновити дію Конституції 2004р., що обмежувала права президента, й восени цього ж року провести дострокові президентські вибори. Уранці 22 лютого стало відомо, що резиденція у Межигір’ї, в якій мешкав В. Янукович, спорожніла. Прихопивши певну частку статків, він квапливо втік, так і не підписавши зміни до Конституції, чим зірвав власноруч підписану угоду. Прибічники Януковича один за одним почали зрікатися його, називаючи тираном і злочинцем. Після втечі В. Януковича Верховна Рада 328 голосами прийняла постанову,в якій зазначалося: «Встановити, що Президент України В. Янукович в неконституційний спосіб самоусунувся від здійснення конституційних повноважень та є таким, що не виконує свої обов’язки», й відновила дію Конституції в редакції 2004р.

 У лютому 2015р. Верховна Рада ухвалила Закон України «Про позбавлення Віктора Януковича звання Президента України».

 Отже, здобутками Революції Гідності стали:

 − збереження державного суверенітету України;

 − ліквідація диктатури в результаті скасування «диктаторських законів», відновлення основних демократичних свобод;

 − ліквідація корумпованого режиму В. Януковича;

 − відновлення руху України до європейських стандартів життя і демократичних свобод;

 − презентація України у  світі як  країни громадян з  високим почуттям гідності;

 − зростання ідей патріотизму та  солідарності серед громадян України;

 − подолання у суспільстві страху перед тиранією та репресіями;

 − прискорене завершення формування української політичної влади та громадянського суспільства.

 

 

 

 

Copyright 2016 День Гідності та Свободи: історія свята.
Templates Joomla 1.7 by Wordpress themes free