Глибоцька районна рада

Імена підняті з небуття

Створено: Вівторок, 31 жовтня 2017

 «Коли Ви вмирали, Вам дзвони не грали…» Ці слова Михайла Кураха стали лейтмотивом мітингу-реквієму, який відбувся 11 жовтня 2017 року у селі Купка Глибоцького району з нагоди встановлення пам’ятного знака – Хреста Слави загиблим воякам Української Повстанської Армії.

 Трохи передісторії до зазначеної події. Боротьба ОУН – УПА за незалежність України на теренах Чернівецької області недостатньо висвітлена у працях дослідників. Про це свідчить і той факт, що у стотомному літописі УПА Чернівецькій області присвячений тільки один том (№19, упорядник Дмитро Проданик). І якщо боротьба повстанців у мононаціональних (заселених українцями) та гірських районах знайшла своє відображення у зазначеному літописі, то діяльність ОУН – УПА на теренах Глибоцького району, зокрема збройний спротив радянській владі, і досі залишається білою плямою в історіографії Чернівецької області. Справа, як видається, у строкатості етнічного складу цих теренів. Адже близько половини населення Глибоцького району складали румуни, поляки, росіяни, німці та представники інших національностей. Тому крайовий провід ОУН вважав ці терени малоперспективними для активної боротьби. Але і на Глибоччині жили патріоти, свідомі українці, які хотіли Самостійної Соборної України. І вони боролись за цю мрію.

 Ще в середині 1942 року у Глибоці організувалась підпільна організація українських націоналістів мельниківського крила, яку очолив Михайло Зеленко. У середині 1943 року організація перейшла під бандерівське крило й активізувала свою діяльність. Була створена потужна організація у селі Кам’янка. Є достовірні відомості, що активними членами ОУН були також мешканці зі Стерче, Червоної Діброви, Тарашан, Старого Вовчинця, Просіки, Михайлівки та інших сіл Глибоцького району. Частина юнаків перейшли у Галичину і записались у дивізію «Галичина». З боку окупаційної румунської влади репресії у відповідь не забарились. Багато націоналістів були арештовані та відбували покарання в румунських тюрмах та на каторзі. З приходом на Буковину «других совітів» у березні 1944 року частина членів ОУН звільнилась.

 

 Проте пильне око НКВС не дрімало: знайшли справи колишніх арештантів в архівах сигуранци – таємної румунської поліції, і невдовзі їм довелося знову йти у підпілля. Населення у своїй масі вороже ставилось до радянської влади. Всі принади «комуністичного раю» буковинці вже пізнали у 1940-41 роках. Це тисячі сімей репресованих і загиблих. Творились боївки і підрозділи Буковинського куреня УПА. Житель Глибоки Тітус Васильович Зеленко був учасником тих буремних подій і крізь роки лихоліття у свої 94 роки доніс до нас історичну правду.

 Коли дії активістів, які насаджували радянську владу, ставали нестерпними, то після попереджень відбувались відплатні акції з боку боївок УПА. Прикладом є відплатна акція у селі Кам’янка 27 січня 1945 року. У цей час провідником Глибоцького районного проводу ОУН був Паламарюк Георгій Дорофтейович, 1920 року народження, мешканець с. Глибока, псевдо «Зелений» (у літописі УПА зазначений як Пономарюк Георгій Дорофійович).

 17 лютого 1945 року через зраду одного з членів боївки енкаведисти схопили у селі Кам’янка зв’язкового районного провідника. Йому було 22 роки. Це вже вдруге він потрапив у полон. Та першого разу, 1944 року, цьому відчайдусі вдалося втекти з будівлі Глибоцького райвідділу НКВС. Він, не витримавши нелюдських знущань і тортур, які страшно й описати (все тіло було синє від побоїв, ребра переламані, а всі зуби вибиті), під дією психотропних ліків виказав місце криївки, де перебував Паламарюк Г. Д.

 18 лютого 1945 року оперативна група РВ НКДБ-НКВС під керівництвом оперуповноваженого РВ НКДБ Вєдєрнікова прибула о 7:30 до будинку мешканців села Купка Глибоцького району подружжя Рипчуків Івана та Ревеки. У результаті обшуку була виявлена криївка, в якій перебували повстанці. Розгорівся запеклий бій. Підпільники хоробро відстрілювались із будинку, який оточили і рясно закидували гранатами енкаведисти. Бій тривав 2 години 30 хвилин, упродовж яких вояки УПА вели автоматний вогонь, періодично кидаючи гранати у відповідь. У нерівному бою загинули Паламарюк Георгій, Карлійчук Семен, Рипчук Іван та Рипчук Ревека, тіла яких знайшли. Та можна з великою мірою вірогідності стверджувати, що повстанців було більше. На це вказують такі непрямі свідчення, як вислови у спецповідомленні райвідділу НКВС від 20 лютого 1945 року : «…стрельбу бандиты временно прекратили и начали петь «националистический гимн», после чего усилили огонь…». Це вже відбулось після того, як були вбиті троє повстанців за хронологією спецповідомлення. У будинку залишався тільки один із повстанців, який, за логікою, не міг посилити автоматний вогонь. Крім того у спецповідомленні стверджується, що вони співали (у множині). Значить, були ще повстанці з Карлійчуком Семеном, який останнім відстрілювався, і вони зникли – зуміли вирватися з оточення – до підходу підкріплення (взводу енкаведистів). Є свідчення членів ОУН, що у боївці було більше повстанців, зокрема Величко Деонизій із Кам’янки. Доля цього сміливого юнака досі невідома. До символічної могили повстанців приїхали поклонитися племінники Деонизія: Марія Паламарюк та Георгій Кирстюк.

 Старожили із Купки розповіли, що серед втрат енкаведистів було семеро вбитих та багато поранених. Цікавим фактом є те, що від хати до лісу був прокладений підземний хід – криївка була добре облаштована. У всіх спецповідомленнях енкаведисти називали повстанців «бандитами». Мабуть, ці нелюди, які ще нині ходять обвішані медалями серед псевдоветеранів, не збагнули істину: бандити перед смертю Гімн України на співають!

 На честь 75-ї річниці створення УПА, напередодні Дня захисника України, Дня українського козацтва, свята Покрови Пресвятої Богородиці на межі сіл Купка та Корчівці, де загинули повстанці, відбувся велелюдний мітинг-реквієм. Участь у ньому взяли 22 рої від навчальних закладів – учасників районного етапу Всеукраїнської військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»), які були у відповідних строях, з державними прапорами та власною символікою.

 Під час урочисто-траурної хвилини мовчання в ясний жовтневий день бабиного літа здавалось, що от-от із лісу на галявину до знаку  вийде рій упівців у строях. На початку заходу священики трьох конфесій провели молебень за повстанців УПА, всіх полеглих захисників України та освятили Хрест Слави. Натхненно закликав берегти пам’ять про загиблих патріотів отець Роман Грищук. До пам’ятного знака вдячні нащадки поклали вінки, квіти, запалили лампадки. Проте найголовніше для них – то наші молитви.

 Зворушливо було побачити Вержину та Земфіру Карлійчук – дочок Семена Карлійчука, які розповіли, що енкаведисти не дозволили забрати тіло батька, аби поховати на сільському цвинтарі. Важкопораненого, ще напівживого Семена Карлійчука, який відстрілювався до останнього, кинули на купу соломи і підпалили. Мученицьку смерть прийняв повстанець, але не зрадив ідеї Української Самостійної Соборної Держави. Як виявилось унаслідок досліджень, патріотичний дух у родині Карлійчуків був з діда-прадіда. Досить згадати племінницю Семена Луцію – обласного референта українського червоного хреста ОУН Буковини, дружину командира Буковинського куреня УПА Назарія Данилюка – «Перебийноса». Медалями «За оборону рідної держави» були нагороджені (посмертно) всі четверо загиблих повстанців.

 Полум’яні промови звучали з вуст заступника голови Чернівецької облдержадміністрації Ігоря Богатирця, заступника голови обласної ради Віталія Мельничука, голови Глибоцької райдержадміністрації Георгія Придія та голови районної ради Петра Панчука. Народний депутат України Григорій Тіміш – уродженець села Купка – звернувся до земляків двома мовами, адже у селі проживають переважно люди румунської національності. Нікого не залишив байдужим музичний супровід мітингу-реквієму, який здійснювала народна хорова капела «Дзвін» викладачів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (керівник Любомир Равлюк), за що їм висловили окрему подяку від усіх присутніх.

 Голова Чернівецької обласної організації «Спілка офіцерів України» Микола Рубанець, завдяки якому було віднайдено в архівах СБУ матеріали про героїчний бій повстанців, наголосив, що в підрозділах УПА воювали не тільки українці, але й румуни. У вищезгаданому бою вони чинили активний збройний спротив енкаведистам. Особливо вражає героїзм вагітної Ревеки Рипчук. Після бою, розлючений втратами серед своїх, старший офіцер енкаведистів закричав:  «…этих двоих [Ревеку Рипчук та Семена Карлійчука – Д. П.] закопать здесь как собак, тела родным не отдавать». Зі спогадів місцевих жителів, так вони і вчинили. Достовірним, хоча не до кінця дослідженим, є факт перебування в місцевому підрозділі УПА етнічного росіянина, мешканця села Біла Криниця, який загинув у бою наприкінці 1944 року.

 Зі сльозами на очах слухали присутні вірш «Пам’ять» поетеси з Глибоки Олександри Приходько-Возняк. Подяку за спомин душ закатованих комуністичною владою висловила голова Чернівецького обласного товариства політв’язнів і репресованих Галина Бойко. Полумяна патріотка, методист інституту післядипломної педагогічної освіти Тамара Мінченко закликала всіх присутніх так любити Україну, як любили її загиблі повстанці.

 Насамкінець, юні козацькі джури карбуючи крок віддали останню шану подвигу повстанців, урочистим маршем пройшовши повз Хрест Слави. І тільки вітерець розгойдував похилені над символічною могилою червоно-чорний та синьо-жовтий прапори.

 Ця непересічна подія відбулась за Божого благословення і підтримки небайдужих людей. Насамперед: Героя України Георгія Березовського, Григорія Тіміша, Георгія Придія, Петра Панчука, Василя Бічера, Іллі Балана, Миколи Рубанця, Юрія Сорощука, Петра Митранюка, Василя Барарюка, Миколи Костеняка, Аурела Алергуша, Ярослава Чорнописького,працівників Глибоцького РЕМ, Петрівецького лісництва, управління освіти, райдержадміністрації, районної ради та багатьох інших доброчинців.

 Ініціатором встановлення першого на теренах Глибоцького району пам’ятного знака – Хреста Слави воїнам ОУН-УПА – виступив Глибоцький центр туризму і краєзнавства учнівської молоді, який провів ґрунтовні краєзнавчі дослідження. Багато цінних свідчень від очевидців тих буремних подій запам’ятав і доніс до нас патріот, мешканець села Камянка Ілля Балан. Ця ініціатива була підтримана громадськими організаціями «Народний Дім Глибоччини» (керівник Марія Майщук) та «Глибоцька районна спілка воїнів-учасників антитерористичної операції» (керівник Ігор Євчук). Робота краєзнавців триває. Адже встановлення пам’ятних знаків та обелісків воїнам УПА в місцях, де відбувались бойові дії, буде слугувати активізації національно-патріотичного виховання мешканців району, в першу чергу учнівської молоді, а також відновленню історичної справедливості. Бо лише там, де пам’ятають загиблих, будуть ті, хто захищатиме живих.

 Щороку осінньої пори дозрілі китиці чорної горобини та червоної калини, які символічно посадили разом по обидва боки Хреста Слави, будуть нагадувати, що тут загинули повстанці ОУН-УПА, вірні сини України.

 

Дудка Павло,

вихованець Глибоцького центру туризму і краєзнавства 

консультант: Оксана Меленко,

методист Глибоцького центру туризму і краєзнавства


 

Copyright 2016 Імена підняті з небуття.
Templates Joomla 1.7 by Wordpress themes free