Глибоцька районна рада

Історія та сучасність журналістики в Україні

Створено: Середа, 06 червня 2018

 День журналіста щорічно відзначається в Україні 6 червня – в день прийняття Спілки журналістівУкраїни в 1992 році до Міжнародної федерації журналістів. Відповідний Указ Президента України № 251/94 був підписаний 25 травня 1994 року.

 День журналіста - це нетількипрофесійне свято працівників засобів масової інформації. Це свято загальнонародне, тому щоважкоуявитисучаснесуспільство без інформації, без засобівїїпередачі, без професійногопогляду на події та фактинашогожиття.

 Так яка ж історія та сучасність української журналістики?

 На момент зародження журналістики в Україні не просто не існувало української держави, але й сам український народ перебував у стані культурної паралізованості. Уже багато років на його культурний розвиток впливав чинник величезної ваги: роз'єднаність українських земель: адже східна частина України увійшла до складу Російської імперії, а західна - до Речі Посполитої Польської, а з її занепадом - до Австрії. Відсутність української державності та розчленованість українського етносу між Австрією та Росією були величезної ваги історичними чинниками, що вплинули на становлення журналістики в Україні. Вплив цих чинників виявився щонайменше в двох особливостях періоду становлення української преси:

 1) українська журналістика і навіть журналістика в Україні започатковується значно пізніше, ніж преса народів з глибокими традиціями державного будівництва, де вона, безумовно, виступає як частина державотворчої діяльності цих народів:

 2) преса в Україні зароджується не українською мовою, витісненою на периферію громадського життя й цілком позбавленої суспільно-політичних та культурних функцій, а державними мовами тих країн, до складу яких входили різні частини України, або міжнародною мовою. На момент зародження української журналістики існували максимально несприятливі політичні умови життя нашого народу.

 

 Літописи. Першим твором, у якому була зібрана історико-політична інформація та ще й відповідним чином прокоментована, був наш «Літопис Руський», що складався з трьох частин: «Повість минулих літ», «Київський літопис» та «Галицько-Волинський літопис».

 Витоки публіцистики. У той же час, в епоху Київської України-Русі, в духовному житті наших предків виразно виявилася потреба в активному публіцистичному слові. Здобутками на цьому терені стали два твори: «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, що датується приблизно 1037-1050 роками, та «Повчання» Володимира Мономаха дітям, написане в 1117 році.

 Усна народна творчість. Як могутнє джерело української журналістики мусить розглядатися й усна народна творчість. Уже першими збирачами й дослідниками українського фольклору було помічене його могутнє історичне поле. Зібрати інформацію про видатну подію чи людину, зафіксувати її в слові, відповідним чином прокоментувати її, висловити до неї своє ставлення - усе це було звичним для кобзаря, являло собою, власне, функцію кобзарської творчості. Відомий історичний факт: саме кобзарі швидко реагували в своїх творах і розносили по містах і селах новини про перемоги Богдана Хмельницького, що в 1648 році дозволило йому зібрати під свої прапори велике військо, звільнити Україну, утворити Українську державу і утримувати її в своєму інформаційному полі.

 Козацькі літописи. За ще одне джерело, яке вже впритул наближає нас до часу виникнення української журналістики, правлять козацькі літописи 18-го століття, серед котрих особливо виділяються твори трьох авторів: Самовидця, Самійла Величка, Григорія Граб’янки, а також анонімний твір «Історія Русів».

 Творчість мандрівних дяків. У 18-му столітті важливою складовою українського культурного життя стала феноменальна творчість мандрівних дяків. Вони працювати в площині побутової тематики, у цьому відношенні принципово відрізняючись від кобзарства, зорієнтованого переважно на культивування історичних жанрів, але й істотно доповнюючи його, зайнявши свою нішу в духовному житті українського народу. Їхня сатирична творчість, короткі комічні сценки, панегіричні вірші були спрямовані на пошук соціальної справедливості, утвердження правди як торжества морального закону. Не можна не відзначити, що саме в полі тяжіння й розвитку традицій мандрівного дяківства постала велична творчість Григорія Сковороди, який створив свою філософську систему, що увібрала в себе етичні традиції античності, але й світоглядні засади українського народу.

 Перші газети. Перша газета в Україні, як і перша книга, з'явилася у Львові. 9 липня 1749 року тут вийшов одноденний листок польською мовою «KuryerLwowski». Проте дане видання не належить до власне періодичної преси, а являє собою одноденний листок (листівку, летючку), випущену з нагоди інтронізації львівського греко-католицького єпископа Льва Шептицького. Архівні джерела зберегли звістку, хоча й не залишили для дослідників жодного номера газети Avertissement («Повідомлення», «Вісті»), яку почав видавати у Львові книгодрукар Антон Піллер відразу після приєднання Галичини до Австрії в 1772 році. Та оскільки робив він це самовільно, без належного дозволу влади, то львівський окружний уряд 11 січня 1774 року виніс ухвалу про заборону цього віщання.

 Першою газетою в Україні, що відповідала нашим нинішнім уявленням про подібного роду періодичні видання, була «GazettedeLeopol» («Львівська газета»), яка виходила у Львові французькою мовою впродовж усього 1776 року. Дана газета була тижневиком, хоча виходила й не суворо регулярно. Але однаково за рік з'явилося 52 числа газети. Вона мала формат 23 на 18 см. та об’єм 4 сторінки. До окремих чисел (таких усього 15) випускалися додатки по 2-4 сторінки формату газети. Вони були двох типів: «Supplements» («Новини») і «Lesannonces» («Оголошення»); у додатках першого типу містилися повідомлення й новини, такі ж як і в основній частині газети, другий тип додатків друкував різного роду рекламні оголошення й об’яви. У заголовку газети був зображений герб Австрії (двоголовий орел) з квітами по боках. Гаслом газети було латинське висловлювання «Subumbraalarumtuarum» (у затінку твоїх крил), що, написане на стрічці, утримував орел у своїх лапах. Видавалася газета в друкарні Антона Піллера.

 Видання «GazettedeLeopol» мало велике значення для етапу становлення журналістики в Україні. Тижневик подав взірець часопису, зорієнтованого на традиції преси європейських столиць, інформував місцеву читаючу публіку (зрозуміло, це було в переважній більшості шляхетство) про події в світі та в своєму ближчому довкіллі. Часопис прищеплював у суспільній свідомості смак до читання періодики, створював передумови для появи нових періодичних видань. І вони з часом з’явилися. Наприкінці XVIII - на початку XIX століть на теренах України виходять періодичні видання французькою, німецькою, польською, угорською та румунською мовами.

 У Львові вперше в Україні почав видаватися журнал. Це був Ілюстрований літературно-науковий місячник, що виходив з січня по червень 1795 року польською мовою з довгою назвою – «Zbiorpismciekawych, sluza- cydopoznaniaroznychnarodow і krajow, wvjety z dziennikow і innychdzielperyodycznych» (Зібрання творів цікаві, що служать для пізнання різних народів і країв, вийнятих з щоденних та інших періодичних видань). У шести числах журналу представлені матеріали з історії, географії, фізики, виховання: майже всі вони перекладені з французьких часописів того часу. У Львові зародилася й галузева журналістика в Україні.

 У 1811 році у Львові починає виходити «GazetaLwowska» (Львівська газета), якій судилося стати найтривалішим періодичним виданням України. Вона існувала до 1939 року, певний час мала й німецький паралельний варіант – «LembergerZeitung».

 Журналістика в російській Україні. Датою народження журналістики в російській Україні є 1812 рік, коли в Харкові з 4 травня до 20 квітня існувала газета під назвою «Харьковскийеженедельник». Вийшло усього 12 чисел. Друкувався великий як на ті часи тираж - 600 примірників. З'являлася вона щосуботи в обсязі 1 -1,5 друкованого аркуша.Видавцем газети був університетський книгар Лангнер, а редактором - професор Карл Нельдехен, німець з Берліна, запрошений для викладання в Харківському університеті сільськогосподарських.

 Існує така періодизація української журналістики:

 1. Зародження й становлення української журналістики - від найдавніших часів до середини XIX ст.

 2. Формування журналістських систем - 60-90-ті роки XIX ст.

 3. Українська преса епохи першої народної революції - 1898-1905 роки.

 4. Українська журналістика 1905-1914 років.

 5. Українська журналістика в період першої світової війни - 1914-1917 роки.

 6. Українська журналістика періоду революцій у Росії та національно-визвольних змагань України, преса січових стрільців, початок комуністичної та офіційної радянської преси - 1917-1921 роки.

 7. Західноукраїнська преса 20-30-х років XX ст.

 8. Преса Радянської України - 1920-1930-ті роки.

 9. Українська еміграційна преса 20-40-х років XIX ст.

 10. Українська преса періоду другої світової війни - 1941-1945 років.

 11. Преса в Україні після другої світової війни; тоталітарна журналістика - 1945-1990-й роки.

 12. Українська преса поза межами України, преса української діаспори - 1945-1990 років.

 13. Українська підпільна й неформальна преса, самвидав - 1960-1990 роки; напівлегальні видання - 1957-1990 роки.

 14. Преса періоду розбудови української державності - 1991 рік і до наших днів.

 Сучасний етап розвитку журналістики

 На сучасному етапі журналістика зазнала багато змін. Поява нових інформаційних технологій ставить також питання про перегляд концепцій циркуляції інформації і системи комунікацій, які її забезпечують (раніше йшлося про координацію діяльності ЗМІ). Загальновідомо, що демократія торжествує тоді, коли кожний громадянин має у розпорядженні найбільш об'єктивну інформацію. Але інформація, навіть і як стратегічна сировина демократії, зовсім не гарантує її. Демократія забезпечує не кількість новин, газет, програм, а безупинну боротьбу проти дискримінації між тими, хто постачає інформацію, і тими, хто її споживає. І тут має набирати чинності теорія соціальної відповідальності ЗМІ, а сама держава повинна виробити її регламентацію заради суспільних інтересів. Наприкінці - діагноз, який ставлять професіонали: преса України - хвора. Перше - економічно, насамперед, і духовно. Вона прагне бути ліберальною, але 365 днів у році піддає себе автоцензурі, бо нерідко залежить від «грошового мішка». Тиражі газет неухильно падають, зникає довіра до них з боку читача, який усе частіше зауважує, що надлишок інформації приховує дезінформацію, що твердження преси про власну незалежність - відверта неправда. Сьогодні, з огляду на економічні умови, першість тримають аудіовізуальні засоби масової інформації. Однак помітно, що і вони втрачають глядацьку аудиторію, зокрема через шкідливий вплив на дітей коміксів, їх помітне поширення значною мірою базується на комерціалізації діяльності ЗМІ, яка майже повністю орієнтована на отримання прибутку.  Національний інформаційний продукт створюється з допомогою сучасної матеріально-технічної бази інформаційних систем - синтезу засобів зв'язку і електронно-обчислювальної техніки. За всієї автономності і технічної досконалості кожного з цих елементів жоден з них не в змозі виконати весь обсяг робіт щодо збору, обробки, збереження, передачі інформації. У результаті створюється новий вид інформаційної технології, компонентами якої є: радіо, телефон, телебачення, кабельне телебачення, пакети інформації, магнітна плівка, аудіо-відеокасети, мікрохвильові передавачі, лазери, оптичні волокна, кредитні картки, комп'ютери, калькулятори, банки даних, мікрофільми,сканери, штучні супутники, мережа інтернет. Засоби масової інформації мають широкі і різнобічні контакти з елементами сучасної інформаційної технології, без яких їх нормальне функціонування неможливе. Так, штучні супутники зв'язку мають безпосередній вихід на пресу, радіо, телебачення, інформаційні агентства. Інфраструктура кожного із засобів масової інформації у системі нової інформаційної технології має такий вигляд.

 Нові соціально-економічні умови безпосередньо торкнулися організаційної сторони журналістської діяльності. Вони фактично розширили можливості дій ЗМІ та послуг в інформаційні сфері. Йде кооперація матеріальних та інтелектуальних сил, а також синтез засобів інформаційного впливу на людей, задоволення їх потреб. Від редакцій, студій до кооперацій, концернів, консорціумів - такий магістральний шлях розвитку інформаційної структури та індустрії України. Створено і діє ціла низка регіональних інформаційно-видавничих, аудіовізуальних центрів, продукцією яких користується вся Україна, і не тільки вона. Триває концентрація інформаційних сил, координація їх можливостей з тим, щоб національний продукт був оригінальним, повним, різнобічним. До новітніх тенденцій журналістської практики слід віднести постановку рекламної справи. Законодавча влада теж відреагувала на це - прийнято Закон України «Про рекламу». Можливо, нічого нового й не сказати про цей журналістський «шлягер» і «соломинку для виживання», але нові дії ЗМІ у цьому напрямку вимагають певних пояснень та тлумачень. Чому рекламодавці так часто вдаються до послуг преси, радіо, телебачення? Чому вони віддають перевагу тій чи іншій газеті, журналу? У відповідях на ці запитання мова передусім буде йти про ефективність реклами. Прагнення до максимального прибутку природне для любого бізнесмена. Тому його вибір засобу масової інформації коригується величиною аудиторії, тобто тиражем, регіоном, масштабом розповсюдження. Разом з тим видавець, редакційний колектив вкрай зацікавлений у збільшенні "тиражності", оскільки збільшується сума грошей на покриття витрат. Таким чином, інтереси рекламодавця і видавця співпадають уже на першому етапі. Ще один із можливих варіантів - це збіг профілю видання, програми і реклами пропонованого товару. Нині не останню роль відіграє і сама ціна видання: масове, дешевше має більшу потенційну аудиторію. Рекламодавець не може не враховувати і сезонних змін при регуляції потоку реклами в ЗМІ. Так, за даними соціологів і психологів, обсяг реклами досягає піку в березні, травні, жовтні, а спади відчутні в пору літніх відпусток (липень, серпень). Ці ж дослідження встановили, що протягом тижня рекламний потік нерівномірний, причому п’ятниця незмінно найактивніший день. Обсяг рекламного простору вимірюється сторінками, хвилинами, заставками, колонками, рядками, кількістю слів, а інколи - комбінованими показниками. Саме ці показники безпосередньо впливають на ціну рекламного оголошення. Наступний етап - розташування - теж змінює ціну реклами, як правило кажуть, що газета чи журнал продають чисті сторінки, площу, котру замовник заповнює на свій погляд смак. В певній мірі це вірно, але ще більш праві ті, хто стверджує, що видання торгує увагою читача. Не без підстав вважається, що найбільшу увагу викликає перша сторінка. Враховується і психологія сприйняття матеріалів на полосі. Є своя специфіка і при підготовці рекламних випусків на телебаченні чи радіомовленні. Як стверджують психологи, тут діє магічне число Мюллера, тобто глядачі і слухачі запам'ятовують 7 - мінус 2 сюжети. Навіть коли їх число більше, то в такому випадку краще за все запам'ятовуються 3-4 сюжети на початку і 4-5 у кінці випуску. Реклама завжди була важливим фактором впливу на аудиторію, а особливого сенсу вона набирає саме зараз, коли інтенсивно розвивається ринок. Цей зв'язок дійсно існує і його неможливо заперечувати. Навіть тому, що засоби масової інформації в умовах ринкових відносин - таке ж підприємство, як і завод чи фабрика. Отримання прибутку - життєва необхідність. Реклама - жорстока необхідність, один із важливих продуктивних шляхів виживання ЗМІ в умовах ринку. З іншого боку, вона і індикатор популярності видання чи програми, і школа журналістського маркетингу, який допоможе вийти ЗМІ в економічної кризи. В економічному плані це призводить до того, що реклама стала одним із вирішальних факторів процесу концентрації та монополізації ЗМІ. В політичному плані це веде до монополії на інформацію. Реклама різко змінює обличчя тієї газети, журналу, програми, яким вона милостиво дозволяє існувати. Зміст і форма її багато в чому визначається тим фактом, що вона ні що інше, як товар на ринку, де покупцем є рекламодавець. Сучасна матеріально-технічна база інформаційних систем - це синтез засобів зв'язку і електронно-обчислювальної техніки. При всій автономності і технічній досконалості кожного з цих елементів жоден з них не в змозі виконати весь обсяг робіт по збору, обробці, збереженню, передачі інформації. В результаті створюється новий вид технології, котрий прийнято уже називати інформаційною технологією, розуміючи за цим всі засоби і процеси обробки та передачі інформації.

 

Copyright 2016 Історія та сучасність журналістики в Україні.
Templates Joomla 1.7 by Wordpress themes free